Зображення: ліси в Ліберії та інших частинах Африки розпродаються приватним інвесторам для подальшого освоєння (G. PIROZZI/PANOS)

Боротьба за купівлю африканської землі може зашкодити сталому розвитку території, згідно доповіді, озвученої Королівським товариством в Лондоні.

З 203 мільйонів земельних договорів, підписаних протягом 2000 - 2010 років, дві третини мають відношення до африканської землі. Такі дії позбавляють права на володіння власною землею мільйонів африканців. Це також веде до екстенсивного ведення лісового господарства, геолого-видобувних проектів та плантацій, говориться в серії повідомлень та доповіді, опублікованій Ініціативою прав та ресурсів (Rights and Resources Initiative, RRI) – міжнародним об’єднанням у Вашингтоні, що працює з метою зростання частки володіння громадськості лісовими ресурсами.

«З глобальних даних видно, що три чверті африканського населення та дві третини ландшафтів під загрозою», говорить Енді Вайт – координатор RRI.

Угоди куплі-продажу землі Африки стосуються всього континенту. В Ліберії, її президент Еллен Джонсон Серліф – одна з трьох лауреатів Нобелівської премії миру 2011 року – впродовж 2006 – 2011 року під час свого президенства передала понад третину землі своєї країни приватним інвесторам - близько 650,000 гектарів, що були відведені промисловим гігантам з виробництва пальмової олії. Це завдасть значної шкоди як землям, так і життям більш ніж одного мільйона громадян Ліберії.

І після того, як Південний Судан минулого року отримав незалежність, інвестори відразу придбали близько 9 % його землі, у тому числі одну чверть найбільш продуктивної землі навколо столиці, розповідає Девід Денг – директор з досліджень Юридичного товариства (Джуба, Південний Судан).

Значна кількість придбань землі великих масштабів стосується екологічно чутливих територій, які, як правило, підтримуються місцевими громадами та перебувають у комунальній власності, говорить Ліз Вілі – політичний економіст та автор серії видань RRI. Приватні права громадян на такі землі рідко, коли визнаються урядами, тому вони вирішують, що їм легше їх продати. Проте така політика лише шкодить екосистемам.

«Коли великий інвестор хоче мати тисячі або мільйони власних гектарів біля порту чи дороги, насправді, його перенаправляють на віддалені невикористані чи незаймані території», розповідає Ліз. «А це що: це ліси, пасовиська та водно-болотяні угіддя. Такі земельні перегони ставлять під загрозу існування цих земель».

В минулому найбільший тиск на місцеві природні екосистеми відбувався з боку сільського господарства та лісозаготівельних робіт, проте зараз їх наздоганяють масштабні геолого-видобувні роботи.

Проте інші міжнародні зусилля щодо сталого розвитку також зазіхають на ці території: біопаливо, що виробляється з культур, які ростуть на колись зайнятих лісами або болотами угіддях, проекти по відшкодуванню викидів вуглецю також можуть призвести до виселення мешканців з лісових районів, що розкуповуються в обмін на вуглецеві кредити. І хоча прогрес офіційного ринку вуглецевих квот на минулорічній Конференції ООН зі змін клімату в Дурбані (Південна Африка) був незначний, вільний ринок вуглецевих кредитів все ще позбавляє права місцевих жителів на власні землі.

Наприклад, лісопромислова компанія Green Resources (Осло, Норвегія) викупила сотні тисяч гектарів лісу в Республіці Мозамбік, ставлячи під загрозу не тільки проблему продовольства, а й взагалі засоби існування місцевого населення, позбавляючи його доступу до джерел продуктів харчування та традиційних територій. Крім того, компанія розширила свої можливості в Уганді, Танзанії та півдні Судану. Голландська фірма, що займається проектом з компенсації вуглецю в Національному парку Маунт Елгон в Уганді збанкрутіла через тривалий конфлікт з місцевими фермерами, що відстоювали колективні права на землю.

Великомасштабні скуповування землі зросли після глобальної продовольчої та нафтової кризи в 2007 році. Багато економістів вважало, що воно врешті решт стане незначним, проте купівля-продаж продовжилася вже як частина «нового світового порядку» (за словами RRI), коли бізнес почав переміщатися в Бразилію, Росію, Індію та Китай (скорочено БРІК – прим. УНК). Зростаючий середній клас, особливо в Азії, потребує харчів, нафти та корисних копалин.

Африка на разі під найбільшим ризиком, так як уряди не в стані визнати доколоніальну приватну власність громад та сел на ці території. Уряд керує близько 98 % лісових земель в Африці. Для порівняння: 35 % лісів в Азії та 25 % в Південній Америці можуть належати громаді. «Більшість африканців – толерантні орендатори у свого уряду, вони насправді не мають власної землі», пояснює Вілі.

За 20 років з моменту Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (яка відбулася в 1992 році в Ріо-де-Жанейро, Бразилія), реформи управління природними ресурсами довели, що місцеві громади можуть краще за уряд чи багатонаціональні компанії впоратися з лісовими ресурсами.