версія для друку
02.06.2010 Спілкування тварин допомагає виявити корені мови

Міждисциплінарна конференція знаменує поворотний момент у сфері, історично багатшій розмовами, ніж даними, яка тепер все більше охоплює дослідження тварин.

Фото: Слухайте! Примати і птахи мають що сказати про походження мови людини. КРЕДИТ: PHOTOS.COM

Утрехт, Нідерланди - Тварини спілкуються одна з одною постійно: птахи співають, мавпи теревенять, людиноподібні мавпи улюлюкають і ухають. Але вони говорять, як правило, щось досить просте: вони хочуть спаруватись, відправляють оповіщення про їжу чи хижаків, або висловлюють своє панування у групі. Здається, що тільки люди мають справжню мову, вміють використовувати абстрактні символи – зазвичай слова − і об'єднувати їх у, здавалося б, нескінченну безліч значень про минуле, сьогодення і майбутнє.

Дослідники обмірковують походження мови вже принаймні 200 років, і велику частину цього часу їхні припущення були пустими розмовами. На відміну від багатьох інших форм людської поведінки, таких як мистецтво і створення знарядь праці, мова не залишає археологічних слідів. І багато дослідників сумнівалися, наскільки комунікація тварин може свідчити про унікальні особливості людського спілкування. Ситуація почала змінюватися в 1990-х роках, коли лінгвісти, еволюційні біологи, психологи, спеціалісти з вивчення приматів та інші вчені об'єднали свої зусилля у перевірці нової гіпотези щодо того, як виникла мова (Science, 27 лютого 2004, с. 1316). З 1996 року ця міждисциплінарна спільнота збиралась кожні 2 роки на Evolang − зустріч, присвячену розшифровці еволюційного походження мови.

Хоча дехто вважає, що ранні збори Evolang страждали від наявності занадто великої кількості гіпотез і занадто малої кількості тестувань, багато хто вважає, що конференція минулого місяця знаменує собою поворотний момент у цій сфері. Учасники зібралися почути шквал нових даних із досліджень людини і тварин. "Ця галузь дозріла, і є тенденція до збільшення емпіричної роботи", − говорить біолог-еволюціоніст В. Текамсе Фітч (W. Tecumseh Fitch) із Університету Відня, що в Австрії.

Однією з причин є те, що менше вчених слідують раннім теоріям лінгвіста Ноама Чомски про те, що мова виникла заново у людей практично без попередників у мавп. Дійсно, навіть сам Чомски вже не так строго дотримується цієї точки зору. Про це свідчить основоположна стаття 2002 року в Science, де він у співавторстві з Фітчем і психологом Гарвардського університету Марком Хаузером (Marc Hauser) (Science, 22 листопада 2002, с. 1569), закликав вчених займатися дослідженням як аспектів людської мови, унікальних для людей, так і аспектів, спільних із іншими тваринами. "Чим більше ми вивчаємо тварин, тим більше ми розуміємо, що вони мають схожі з нашими можливості,", − каже Наталі Уоміні (Natalie Uomini), археолог з Ліверпульського університету Великобританії.

Новий емпіризм може допомогти покласти край одним із самих бурхливих дебатів галузі: складалася перша людська мова із жестів, схожих на сьогоднішні мови жестів, чи з артикуляційної мови. І ось в Утрехті, нова і непередбачувана тваринна модель людської мови стала зірковою: співочі птахи. За словами дослідників, їхня здатність до навчання та імітації мелодійного співу батьків має багато паралелей із здатністю людських дітей вивчати розмовну мову.

Рука, рот чи разом?

Шкода бідну шимпанзе Вікі. У 1950 роках двоє психологів виростили Вікі у своєму власному домі, як людську дитину, і спробували навчити її говорити. Вікі змогла засвоїти грубе наближення тільки чотирьох слів: мама, тато, чашка, і (можливо) вгору. У наступному десятилітті, дослідникам більше пощастило із шимпанзе Уошо, коли вони намагалися навчити його американській мові жестів. Але лише деякі вчені вважають, що вражаючі зусилля Уошу представляють собою справжню мову (Science, 2 квітня 2010, с. 38).

Такі докази того, що мавпи погано висловлюються голосом, але досить добре користуються жестами, підтримують так звану теорію походження мови від жестів. Відповідно до цієї моделі, перша людська мова складалася з жестів, а уміння говорити прийшло пізніше. За останні роки теорія жестів домінувала у багатьох наукових журналах і на конференціях. За словами Фітча, "мавпи значно краще контролюють свої руки", ніж висловлюються голосом. "Їхні жести більш зумисні і більш контрольовані".

Багато дослідників припускали, що більшість застосувань голосу у приматів є вродженими або інстинктивними, а не вивченими, і тому вони мало що кажуть нам про походження людської мови. Наприклад, мавпа Vervet видає конкретні стереотипні тривожні вигуки , що відповідають певним хижакам, таким як леопард, змія та орел. Ці вигуки, які є вродженими, мають разючий контраст із тим як люди об'єднують слова різноманітними способами.

Але психолог Каті Слокомб (Katie Slocombe) із Йоркського університету Великобританії стверджує, що ці дані не дають підстав робити узагальнюючі висновки про вигуки всіх приматів на основі лише кількох прикладів. У постерній доповіді вона разом із іншими європейськими колегами висловила критику на адресу більш ніж 550 досліджень комунікації приматів, виявивши, що дуже мало досліджень вивчали вокалізацію людиноподібних мавп. "Відсутність доказів може не відображати відсутність [вокальних] здібностей", − такого висновку дійшла група Слокомб.

На інших постерах і виступах Слокомб та інші науковці документально підтвердили, що шимпанзе в дикій природі використовують різні вокалізації у відповідь на обставини − це крок у бік мови. Слокомб і психолог Клаус Цубербюлер (Klaus Zuberbühler) із Університету Сент-Ендрюс, що у Великобританії, показали, що опиняючись під загрозою, шимпанзе змінюють використовувані ними крики в залежності від ступеня тяжкості агресії та порівнюючи свій соціальний статус зі статусом шимпанзе, які знаходяться поряд. Крім того, дикі шимпанзе набагато частіше використовують так зване грубе рохкання, пов'язане зі знахідкою поживи, коли шимпанзе-союзники знаходяться поруч, і їжа має високу якість.

Такі результати отримали хвилюючу підтримку під час виступу про більш віддалено споріднений вид мавп Кемпбелл у Кот-д'Івуарі. Приматолог Албан Лемасон (Alban Lemasson) із Університету Ренн 1, що у Франції, Цубербюлер, а також їхні колеги виявили, що самці мавп у цих лісах видають 6 різних типів викликів, які вчені називають бум, крек, хок, хок-у, краку і вак-у. Але ці звуки рідко використовуються поодинці. Швидше, вони об'єднані у вокальні послідовності, в середньому із 25 послідовних вигуків у залежності від того чи мавпи зустріли хижаків, таких як орли і леопарди, повалені дерева, наявність сусідніх груп, і так далі. Крім того, тварини вели комплексні "розмови", в яких послідовності викликів постійно модифікувались або змінювались (див. ScienceNOW, http://news.sciencemag.org/sciencenow/2009/12/04-02.html).

Як оголосив під час зустрічі Лемассон, ця складність значно більша за ту, можливість виникнення якої вчені передбачали для нелюдиноподібних приматів, і "вступає в протиріччя з теорією походження мови від жестів". Уоміні називає ці дослідження "блискучою роботою" і говорить, що комбінації викликів можна вважати однією з форм "прамови" і "прото-мовної діяльності". І Еріка Картмілл (Erica Cartmill) − психолог з Університету Чикаго (штат Іллінойс), згодна, що у мавп Кемпбелл, схоже, є "вміння об'єднувати вигуки по-різному". Але вона попереджає, що вигуки далекі від синтаксичних структур, характерних людській мові, в яких містяться конкретні правила того, як слова можуть бути об'єднані в речення.

Табір вокалізації здобув успіхи, табір жестикуляції презентував свої досягнення. Численні недавні дослідження підкреслили важливість жестів у спілкуванні як у людей, так і у мавп. У більшості людей ділянки головного мозку, що спеціалізуються на мові, такі як зона Брока, розташовані в лівій півкулі, яка у правшів також контролює рух правої сторони тіла (див. Science Origins блог http://tinyurl.com/n8wroy). Вчені обговорюють, чи нелюдиноподібні мавпи також мають асиметрії в гомологічних областях мозку, і чи є вони попередникками латералізованих мовних центрів людського мозку.

Останні роботи когнітивних вчених − Жака Воклера (Jacques Vauclair) і Адрієна Мегердічіана (Adrien Meguerditchian) з Університету Прованс в Екс-ан-Прованс − дійшли висновку, що такі асиметрії мозку у мавп дійсно можуть бути пов'язані з жестикуляцією. Дослідники виявили, що мавпи надають явну перевагу правій руці під час комунікативного жестикулювання, такого як випрошування їжі, але під час не комунікативних жестів, таких як витирання обличчя, не надавали переваги певній руці. Шимпанзе у неволі показують аналогічні преференції, доповіла група з Cortex в цьому році.

І нещодавно такі дослідження Воклера поширилися на людських дітей. Минулого року група Воклера повідомила в журналі Developmental Science, що немовлята і малюки, як правило, використовують свою праву руку, щоб вказувати – це комунікативний жест, який з'являється приблизно в 11-місячному віці і тісно супроводжує ранню мовну діяльність, навіть якщо вони використовують будь-яку руку або ліву в інших ситуаціях. Вони дійшли висновку, що це свідчить про те, що людські жести і мова взаємопов'язані, і що обидві функції, принаймні частково, локалізовані у мовних областях мозку.

В Утрехті Елен Коше (Hélène Cochet) − колега Воклера з Університету Прованс − представила подальші дослідження у цьому напрямку. Вона спостерігала за поведінкою вказування 48 малюків у французьких дитячих дошкільних установах. Попередні дослідження встановили два типи поведінки дітей молодшого віку: імперативне вказування, яке використовується, щоб просити те, чого хоче дитина, і декларативне вказування, яке використовується, щоб зацікавити або поділитися інформацією. Дослідники вважають, що декларативне вказування відображає більш складні когнітивні процеси, такі як розуміння того, що інші люди незалежні агенти з власними думками. З іншого боку, більшість жестів мавп імперативні, наприклад, випрошування їжі.

Коше встановила, що декларативні вказування частіше супроводжуються мовними висловами, ніж імперативні вказування. І хоча діти найчастіше використовували свої праві руки для комунікативних жестів (як для імперативного, так і для декларативного вказування), ніж для не комунікативних жестів, таких як діставання об'єкту, тенденція використання правої руки ставала сильнішою, коли діти декларативно вказували, щоб надати інформацію дорослим. "Наші результати показують, що такі спільні жести, можливо, зіграли важливу роль в еволюції мови", − заявила Коше під час зустрічі.

Щоб дізнатися чи мають особливе значення жести людиноподібних мавп, Картмілл записала на відеоплівку 28 орангутангів у трьох європейських зоопарках, зібравши більше 100 годин записів. Вона визначила 37 типів жестів, які можна було б напевно віднести до одного із 6 різних значень, наприклад, "грай зі мною", "поділись їжею" та "йди геть". Картмілл зробила висновок, що таким чином мавпи передають значення один одному своїми жестами. За її словами, "навмисне, значиме та соціально значуще спілкування виникло задовго до" такої символічної комунікації, яка є типовою для людської мови.

Але яким було раннє людське спілкування − на основі жестів чи мовлення? Кожний табір продовжує захищати свою сторону, але деякі дослідники на нараді закликали визнати важливість обох для галузі. "Обидві умови можуть бути потенційними попередниками [у приматів] для різних елементів мови", − говорить Слокомб, − " але жодна з них не може надати повну картину самостійно". Таким чином, вокалізації приматів − це окремі сигнали, які можуть бути об'єднані в послідовності, як у мавп Кемпбелла, хоча жести приматів також гнучкі і навмисні, − за словами Слокомб. У своєму виступі Мегердічіан запропонував, що з початку розвитку людської мови, жести могли були більш ефективним методом комунікації, хоча мовлення підходило б краще для прослуховування. Він відзначив, що жести приматів здаються більш локалізованими в ділянках мозку, подібних зоні Брока − ділянки мозку причетної до процесу мовлення, в той час як вигуки приматів більш тісно пов'язані з ділянками мозку, подібними до області Вернике, що бере участь у розумінні і сприйнятті розмови.

Центри співу. Птахи можуть допомогти виявити, як люди вчаться говорити, тому що обидва види мають ділянки мозку, які спеціалізуються на вокальному навчанні. КРЕДИТ: (походження діаграми J. BOLHUIS ET AL., NATURE REVIEWS NEUROSCIENCE 7 (травень 2006)

"Жести ... могли б допомогти становленню мовлення в процесі еволюції", − пропонує психолог Сьюзен Голдін-Медоу (Susan Goldin-Meadow) із Чиказького університету. " Зв’язок між мовою і жестами, який ми бачимо сьогодні, коли [вони] працюють синергійно в інтегрованій системі, можливо, був таким з самого початку."

Птахи просуваються на перше місце

Дослідники еволюції мови були зосереджені на мавпах та інших приматах, тому що вони є нашими найближчими родичами. Але ці тварини не можуть володіти однією із ключових особливостей людської мови: вокальним навчанням − дивовижною здатністю дітей молодшого віку імітувати звуки дорослих. Вокальне навчання присутнє у деяких інших видів, включаючи китів і, можливо, кажанів, але майстри цього таланту − співочі птахи, папуги і колібрі (Science, 31 січня 2003, с. 646).

У доповіді, що відкривала семінар про співочих птахів, біолог Йохан Болхві (Johan Bolhuis) із Утрехтського університету навів численні паралелі між тим, як співочі птахи вчаться співати, та людські немовлята вчаться говорити. Обидва повинні мати дорослих "наставників", юнаки обох видів мають період, коли вони піддаються вокальному навчанню, а також молоді птахи і людські немовлята "лепечуть" (у птахів це зветься "напівпісня"), коли навчаються видавати звуки.

За останні кілька років Болхві та інші дослідники простежили зв’язок вокального навчання та процесу співу птахів з областями мозку, аналогічними областям людського мовлення, такими як область Вернике і зона Брока (див. діаграму). Ця схожість не може бути результатом спільної еволюції, так як лінії, що ведуть до птахів і людей розійшлися приблизно 300 мільйонів років тому. Але, на думку Фітча, вона все-таки може виявитися повчальною. "Для навчання вокалізації потрібно почути щось і перенести це зі слухової кори [мозку] до моторної кори", яка контролює процес мовлення, − вважає Фітч. "Ймовірно, що є не так уже й багато різних способів отримання цих з’єднань".

Таким чином, Фітч говорить, що пташині моделі могли б розповісти нам, "як побудувати мозок, який може навчатись вокалу". Дослідники починають знаходити деякі деталі того як це відбувається на молекулярному рівні. На засіданні Evolang Казуо Оканойа (Kazuo Okanoya) − біолінгвіст із Наукового інституту мозку RIKEN (Вако Сіті, Японія) − повідомила, що активність генів, які кодують молекули, що називаються кадхерини – вони беруть участь у з'єднанні нервових клітин в організмі людини та інших ссавців − високо виражена, коли бенгальські зяблики слухають пісні дорослих, і знижується, коли вони починають співати самостійно.

Докази для проведення паралелей між співом птахів і людською мовою продовжують накопичуватися. Деякі дослідники стверджують, що тільки людина здатна розрізняти слова, дуже схожі одне на одного. Але Верена Ом (Verena Ohms) із Інституту біології Лейден в Нідерландах навчила зябликів-зебр, розрізняти два дуже схожих за звучанням слова голландською мовою, дзьобаючи кнопку, коли вони чули правильне слово − wit (білий) або wet (закон) − навіть якщо слова говорили різні людські голоси чоловічої і жіночої статі.

За словами Фітча, ці паралелі дозволяють припустити, що дослідники еволюції мови можуть дізнатися багато нового про людське мовлення, вивчаючи наших далеких родичів, пернатих друзів. Він вказує на останні роботи про поведінку тварин Констанс Шарф (Constance Scharff) із Вільного університету Берліна і її колег, які показали, що FOXP2 − ген, причетний до людської мови − також відіграє важливу роль у процесі навчання птахів співу. Фітч говорить, що такі молекули можуть бути завербовані шляхом природного відбору для виконання аналогічних функцій навіть у видів, чиї еволюційні шляхи давно розійшлися. Таким чином, незважаючи на їхню віддаленість від людей, птахи в даний час міцно засіли на порядку денному в Evolang. Дійсно, наступна зустріч у Кіото (Японія) в 2012 році буде організована експертом з пташиного мозку Оканоєю і його колегами.

________________________________________
* 8-а Міжнародна конференція з еволюції мови, Утрехт, Нідерланди, 14-17 квітня 2010 року.

Автор:  Майкл Балтер
Адреса джерела:  http://www.sciencemag.org/cgi/content/full/328/5981/969
Джерело:  Science
Показів: 2036