Українські науковці, хоча і з чималим запізненням, усе ж отримали швидкісний електронний доступ до європейської, а відтак і світової академічної мережі. Це стало можливим завдяки укладеній угоді про співпрацю в мережах між НАН України та польською АН, що передбачає з"єднання української опто-волоконної магістралі “УАРнет” та польської мережі “Піонер”.

У такий спосіб зроблено важливий крок до євроінтеграції української науки.  

Що потрібно сучасному вченому для ефективної роботи на своєму робочому місці?

По-перше, стверджують самі науковці, він мусить мати доступ до інформації, баз даних і змогу обмінюватися цією інформацією зі колегами у будь-якій точці Землі. По-друге, якщо вчений знайшов якусь важливу інформацію, то повинен мати можливість її обробити, експериментувати з нею. Сьогодні це неможливо зробити без потужних комп"ютерних систем і програмного забезпечення – обчислювальних суперкомп"ютерів, інфраструктури, здатної управляти ними та зберігати отримані дані. 

По-третє, фахівець не може обійтися без сучасних електронних бібліотек, баз даних, інформаційних та аналітичних порталів тощо. 

Тепер, завдяки входженню до глобальних світових мереж, в українських вчених усе це є. 

- Аби прокласти опто-волоконні мережі були потрібні великі гроші. Мали бути якісь важливі аргументи, які б переконали голову парламентського комітету з питань науки й освіти, а згодом Міністерство фінансів і Кабінет Міністрів, що без таких витрат не обійтися. Саме опто-волоконні мережі допомагають встановити стійкий зв"язок між різними науковими центрами Європи. Україні також необхідно мати такі мережі. Нам вдалося знайти розуміння у парламенті й уряді, - розповідає академік Ігор Юхновський. - Опто-волоконна лінія від Львова до Києва фактично була першою ластівкою побудови незалежної від інших приватних ліній передачі електронного зв’язку окремою академічною лінією. А далі ці мережі було прокладено з Києва до Сум і Харкова.

Як це працює?  

Грід – це електронна мережа нового типу віддалених одне від одного на віддалі хоч 1000 км потужних комп’ютерів науково-дослідницьких організацій. Грід дозволяє науковцям у різних країнах або частинах світу працювати над спільними задачами, а також обмінюватися даними, результатами досліджень та їх аналізу швидше, ніж будь-який інший вид зв"язку. Це своєрідна надбудова над інтернетом, подібна за принципом до електромережі: науковці отримують потрібні їм ресурси і будь-якій точці гріду, віддаючи натомість власні вільні потужності. 

У перекладі з англійської слово "Грід" означає "гратка", "сітка". Термін "грід" запропонували Ян Фостер (Ian Foster) і Карл Кесельман (Kаrl Kesselman) – автори першої книги про використання комп’ютерних мереж для розв’язання задач, які потребують особливо великих обчислювальних ресурсів.  

Як система грід має три складових: ресурс збереження даних, обчислювальний ресурс і спеціальне програмне забезпечення, яке змушує злагоджено працювати всю систему. Тепер система грід отримала завершальну складову, без якої не могла б функціонувати – високочастотні електронні канали. Тобто дороги, якими наукові продукти можуть вільно пересуватися від одного до іншого вченого. 

Про важливість системи грід свідчить хоча б такий приклад. 2006 року з її допомогою у Європі було реалізовано проект із дослідження пташиного грипу. Доведено: якщо б проблему вирішували з допомогою окремого, навіть найпотужнішого на той час персонального комп’ютера, то знадобилося б 150 років! Грід упорався з цим завданням упродовж двох тижнів. 

В Україні грід існує з 2002 року. Перший кластер створили фізики Національного наукового центру “Харківський фізико-технічний інститут” у співпраці з Об’єднаним інститутом ядерних досліджень (Росія) у рамках російського гріда. Ініціаторами побудови власної грід-системи – Українського академічного гріду – 2005-го стали науковці Інституту теоретичної фізики НАН України. Проект отримав державну підтримку завдяки академіку Ігорю Юхновському. Офіційно вітчизняний грід-сегмент запрацював 2007 року. Технологічне забезпечення проекту надає академічна інтернет-мережа “УАРнет”.