версія для друку
26.02.2010 Індонезія прагне стати житницею світу

Йдучи дорогою Бразилії, Індонезія заохочує іноземних і місцевих інвесторів брати в оренду величезні ділянки родючої місцевості і допомогти зробити країну великим виробником продуктів харчування.

"Нагодуйте Індонезію, а потім нагодуйте Світ", таким був недавній заклик президента Сусіло Бамбанга Юдхойоно після того як уряд оголосив про плани прискореного розвитку великих сільськогосподарських угідь у таких віддалених районах, як Папуа, і Борнео.

У період до 2030 Індонезія сподівається стати одним з найбільших у світі виробників рису, кукурудзи, цукру, кави, креветок, м'яса і пальмової олії, сказав провідний співробітник міністерства сільського господарства Гілман Манан.

Четверта найбільш густонаселена країна в світі, з 235 мільйонами людей, Індонезія стала самодостатньою по рису з 2008 року і вже є основним виробником пальмової олії.

"Якщо все піде добре, Індонезія повинна мати можливість стати самодостатньою через п'ять років. А потім вона може почати годувати світ", сказав Соні Геру Пріянто, експерт християнського університету Satya Wacana.

В першу чергу підлягає розвитку територія, що становить 1,6 млн. га (3.95 млн. акрів) у південно-східній, майже не освоєній провінції Папуа, в околицях міста Мерауке.

Енергетично-харчовий інтегрований комплекс Мерауке, як сподівається уряд, створить тисячі робочих місць і перетворить збіднілий і занедбаний куток Індонезійського архіпелагу у киплячий вулик.

"Ми вибрали Мерауке тому, що це ідеальне місце для вирощування продовольчих культур, таких як рис, кукурудза, соєві боби і цукрова тростина. Область Мерауке має 4,5 млн. га землі, з них 2,5 млн. га є ідеальними для обробітку", сказав Манан.

"Район, плоский і має хороший клімат. Грунт підходить для цих культур. Суматра вже перевантажена іншими плантаціями, такими як, для пальмової олії, а Калімантан повен гірських районів, і там також є багато плантацій".

Він сказав, що населення Мерауке з близько 175 000 людей може злетіти до 800 000, якщо план спрацює.

Іноземці будуть мати можливість здійснювати контроль максимум 49 відсотків в будь-якій інвестиційній компанії, а також їм будуть запропоновані стимули, такі як податкові пільги та зниження митних зборів і акцизних зборів.

"Для того, щоб уникнути будь-якої форми монополії або захоплення земель, ми обмежуємо кожну компанію 10 000 гектарами землі", сказав Манан, підкресливши, що уряд продає права землекористування, а не саму землю.

Він сказав, що інтерес проявлений з Японії, Південної Кореї і Близького Сходу.

Однак аналітики кажуть, що велика перевага регіону – простори неосвоєної землі - також є основною перешкодою: проект буде вимагати до п'яти мільярдів доларів інвестицій в інфраструктуру, від нових портів і доріг до злітно-посадкових смуг.

І є опозиція від дрібних фермерів, які кажуть, що їх традиційний уклад життя може опинитися під загрозою через великомасштабну комерціалізацію сільського господарства.

"Ми відкидаємо концепцію сільськогосподарських маєтків. Для нас сільськогосподарські маєтки є іншою схемою захоплення земель. Це як повернутися в епоху феодалізму," сказала офіційний представник індонезійського союзу фермерів Картині Самон.

"Споконвічну землю фермерів заберуть великі компанії, а фермерам не залишиться нічого", сказала вона.

Такі побоювання є знайомі іншим країнам з аналогічними схемами, таким як Бразилія і Мадагаскар, де є глибокі підозри щодо монополізації сільськогосподарських земель компаніями з виробництва продуктів і біопалива .

Існують також побоювання за права корінних папуасів, етнічної меланезійської меншини які давно скаржилися, що їхні традиційні землі несправедливо використовуються сторонніми.

 

Адреса джерела:  http://news.yahoo.com/s/afp/20100221/sc_afp/indonesiafoodfarm_20100221034657
Показів:312