Приїхавши у 2005 році будувати «Український Гарвард», я не уявляла ще всіх проблем, що повстануть переді мною і тими, хто активно намагався лобіювати ідею реформування наукової сфери України. Пройшли чорири роки і тепер я більш коректно можу аналізувати стан речей і готовність країни до реформ у цій стратегічно найважливішій сфері.

Рейтинги вищих навчальних закладів як джерело достовірної інформації

Щороку на початку червня починається процес трансформації частини населення країни у віці 17-18 років зі статусу випускників середніх шкіл до статусу вступаючих до вищих навчальних закладів (ВНЗ). Цьому процесу передує непростий період прийняття рішень як з боку молодих людей, так і з боку їх батьків та наставників. Який ВНЗ обрати? Що треба враховувати? У кого шукати порад і консультацій? Чи існує довідковий матеріал, якому можна довіряти?
Більшість батьків та випускників наївно вважають, що звернувшись до Міністерства освіти і науки, вони отримають вичерпну інформацію. Нажаль – ні. Державна структура не готова проконсультувати з таких питань і відішле батьків до переліку ВНЗ у кращому випадку. Мовляв, важке це питання, який ВНЗ потрібен вашим дітям – розбирайтесь самі. Але як розібратися у цілій системі вищої освіти? За радянських часів було простіше – в Україні освіта була безкоштовна, а вибирати треба було тільки з невеликої кількості університетів. От в Україні їх було дев’ять, а в усьому СРСР – 86. Після отримання незалежності і відкриття кордонів наші чиновники від освіти втратили орієнтири і в Україні сталася дивна річ – як гриби після дощу почали реєструватись «університети» та інші вищі заклади освіти ІІІ і ІV рівня. Тепер у нас згідно з доповіддю міністра освіти І.Вакарчука  ¹ «мережа вищих навчальних закладів налічує вже 904 ВНЗ усіх рівнів акредитації та форм власності», а серед них 83 носять почесне звання університетів. З’явилися також університети, що називають себе приватними. Але за 4 роки мені не вдалося знайти жодного приватного університету, що мав би поважний ендавмент – благодійний цільовий інвестиційний фонд, на пасивні доходи з якого платилася б зарплатня професорам. У 2005 році президент ассоціації приватних університетів України навіть не знав про такий термін. Тому правильніше було б називати такі «університети» не приватними, а комерційними освітніми закладами. Інша проблема на думку міністра – «безсистемне, невмотивоване створення великої кількості відокремлених структурних підрозділів вищих навчальних закладів, яких в Україні діє 1005».

Не має жодних сумнівів у тому, що процес, який пішов стихійно, привів до замішання і втрати орієнтирів у цілому суспільстві, а неймовірна кількість інформації стосовно освітніх можливостей, що продовжує постійно зростати, потребує систематизації, упорядкування та оцінки на достовірність і об’єктивність. Для цього у світовій практиці застосовують рейтинги університетів, які дають можливість випускникам шкіл і їх батькам робити свідомий вибір стосовно подальшого навчання у ВНЗ. Такі рейтинги можуть бути локальними і глобальними. Також методологія побудови рейтингів може базуватися на різноманітних критеріях і оцінках для відображення як загальної привабливості університету, як інституції, так і для порівняльної характеристики окремих навчальних програм. Вища освіта – річ непроста, а від її якості залежить подальший успіх і професійна кар’єра людей. За півстоліття вивчення складових якісної освіти американські і європейські освітяни прийшли до висновку, що найкращим способом здобуття якісної вищої освіти є навчання через дослідництво. Саме тому, що дослідництво націлене на вирішення проблем, а спосіб мислення дослідників є найбільш ефективним інструментом для досягнення професійного успіху, повстали на перші сходинки чемпіонів у рейтингах  дослідницькі університети США і Великої Британії.

У 2005 році в Україні не було жодного справжнього дослідницького університету. Моя лекція в НаУКМА і стаття у «Дзеркалі тижня»², що була присвячена найбільш вибагливому академічному рейтингу університетів³ і вийшла у світ у березні 2006 року, викликала помітну реакцію серед різних прошарків суспільства. Студенти реагували на мої виступи з ентузіазмом, а визнані «корифеї» з неприхованим роздратуванням. Одначе хвиля зацікавленості у суспільстві все ж таки зачепила всіх, хто мав справу з освітою і наукою. Почалася дискусія про місце університетів у соціальному просторі країни, проекти націлені на здобуття університетської автономії та вперше з’явилися спроби складання рейтингів ВНЗ України, інститутів НАНУ і окремих дослідників. Але за відсутності досвіду і чіткої стратегії на гармонізацію внутрішніх стандартів з зовнішніми вимогами того ж європейського простору, до якого нібито прагне Україна, цей процес має мало спільного з академічною дискусією, а скоріше носить ознаки політизації та вмілого лобіювання.

Погляд ззовні

Як стало зрозуміло після публікації 2006 року, українські університети не попадають у наступні авторитетні світові рейтинги:

• академічний рейтинг 500 найкращих університетів світу ARWU   ³   – перший глобальний рейтинг, що з’явився у 2003 році;
• рейтинг 500 кращих університетів світу британської газети Times разом з консультаційною компанією Quacquarelli Symonds, так званий THE-QS  ⁴;
• рейтинг 250 найбільших світових університетів від центру вивчення науки і технології Лейденського університету  ⁵.

Динаміка зміни позиції окремого університету у цих рейтингах напряму відображає суттєві зміни у стратегії і тактиці керування університетом, зміни у професорському складі, розмірах ендавментів для приватних університетів. Тут боротьба іде за утримання позиції і коливання відбуваються у межах 2-3 позицій на протязі 5 років.    Ці рейтинги відзеркалюють систему якісної освіти, що складалася впродовж довгого часу переважно в країнах Західної Європи і розквітла у Північній Америці.

Єдиний світовий рейтинг, до якого попадають українські університети -  це найбільш масштабний за розміром аналіз університетів, який з 2004 року здійснює і публікує лабораторія кіберметрики (Cybermetrics Lab) з центру інформації та документації (Centro de Informacіón y Documentación, CINDOC) Національної дослідницької ради Іспанії (National Research Council, CSIC). Назва цього рейтингу - Webometrics  ⁶ . Цей рейтинг, на відміну від попередніх, робить акцент на присутності університету в Інтернеті. Іншими словами, на використання сучасних інформаційних технологій у популяризації роботи університету через власний домен. Особливо важливо це для молодих університетів, які можуть швидше друкувати наукові матеріали на власних веб-сторінках, роблячи їх доступними для пошуку. І хоча академічний (науковий) рівень університетів тут вимірюється опосередковано і йому надається лише 15% ваги, тенденції розподілу місць все ж таки нагадують набагато вибагливіші академічні рейтинги. Для розуміння різниці в методології академічних рейтингів та Webometrics важливо вважати на те, що показники у останньому рейтингу можуть мінятися дуже суттєво і швидко порівняно з традиційними, оскільки відбивають стратегію ВНЗ націлену на присутність у віртуальному просторі. Webometrics почав публікувати рейтинги з 2006 року. Тепер він здійснюється двічі на рік. Спочатку до аналізу входило 10000 світових ВНЗ і у кінцеві таблиці попадало 4000. У цьому році аналізують 16000 ВНЗ і у таблицях вже присутні 6000 відібраних.   

Місце українських ВНЗ у рейтингах Webometrics

Назва ВНЗ	Рейтинг 2008		Рейтинг 2009
	Націо- нальний	Світовий	Націо- нальний	Світовий
Київський національний університет ім.Тараса Шевченка	1	1481	1	1613
Національний технічний університет України "КПІ"	2	2205	3	2173
Донецький національний технічний університет	3	2382	2	1723
Львівський національний університет ім.Івана Франка	4	2581	4	2223
Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна	5	2629	6	2570
Національний університет "Києво-Могилянська академія"	6	2802	9	3111
Національний авіаційний університет	7	2861	7	2665
Український католицький університет	8	3045	8	3062
Національний аграрний університет (Національний університет біоресурсів і природокористування України)	9	3256	10	3123
Львівський національний медичний університет ім.Данила Галицького	10	4134	19	4696
Національний технічний університет "ХПІ"	11	4279	16	4025
Буковинський державний медичний університет	12	4884	5	2542
Одеський національний університет ім.І.І.Мечнікова	13	4770	13	3645
Національний університет "Львівська політехніка"	14	5374	14	3904
Харківський національний університет радіоелектроніки	15	5425	н/п 7	н/п
Державний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова	16	5496	н/п	н/п
Київський національний економічний університет	17	5507	18	4397
Сумський державний університет	18	5868	11	3508
Житомирський державний технологічний університет	19	5927	15	3946
Одеська національна акадмія зв'язку	н/п	н/п	12	3608
Харківська національна академія міського господарства	н/п	н/п	17	4109
Університет економіки та права "Крок"	н/п	н/п	20	4978
Східно український національний університет	н/п	н/п	21	5590

 
Складання рейтингів ВНЗ та окремих навчальних програм набуває все більшої популярності у світі. За умов глобалізації освітньої сфери і відкритості інформації, конкуренція за талановитих студентів набуває справжніх всесвітніх маштабів.

Цікаво спостерігати реакцію Росії на ці глобальні виклики. Не побачивши себе серед 100 найкращих у світі, росіяни почали складати власні рейтинги – як локальні так і глобальні. Створена у 2003 році незалежна рейтингова агенція РейтОР⁸  надає росіянам інформацію про внутрішні і зовнішні освітні можливості. Як результат, три престижні російські ВНЗ  потрапили у 100 найкращих вузів світу  ⁹ - Московський державний університет ім.М.В.Ломоносова на 5 місце, Московський державний технічний університет ім.Н.Є.Баумана на 55 місце та Санкт-Петербурзький державний університет на 84 місце. У 500 найкращих попадають 70 російських ВНЗ. Приємно повинно бути і деяким українським ВНЗ, оскільки вони з’явилися у російському глобальному рейтингу – найкращим виявився ХДУ ім.Каразіна – 287-289 місце, на 356 – ХПІ, на 409 – Донецький НТУ, на 421 – ДНУ і на 426 – Таврійський національний університет ім.Вернадського. Це стало можливим завдяки методології, яку застосували російські колеги. В той час, коли всі світові рейтинги є незалежними, базуються виключно на відкритих джерелах інформації, базах даних і пошукових двигунах, російські дослідники вирішили надіслати до університетів анкети і самим вибрати коло університетів для аналізу. Також визиває подив бажання росіян залучати до світового рейтингу такі локальні показники, як соціальний вплив університету, кількість локальних публікацій без визначення їх якості, локальні почесні звання професорів, кількість сертифікатів і патентів, що зареєстровані на рівні країни, досягнення студентів у олімпіадах місцевого значення. Можливо, що саме через ці невідповідності рейтинг не набув популярності у світі.

Аналіз вищенаведеної таблиці демонструє дві речі: відставання українських ВНЗ у використанні сучасних інформаційних ресурсів і довгий шлях до першої сотні найкращих, який треба пройти тим закладам, які мають такі амбіції. В той же час, кореляція між національним і світовим розподілом досягнень провідних українських ВНЗ згідно Webometrics досить об’єктивно відбиває реальний стан речей. У першу десятку попадають добре відомі поважні університети і два молодих університети, які з перших днів були націлені на прозору і привабливу присутність в інформаційному просторі Інтернету – це НаУКМА та УКУ. ПР-проекти цих двох вузів спрацювали на «відмінно».

Так чи інакше, оприлюднення інформації про глобальні рейтинги ВНЗ привело до активізації академічної спільноти і до спроб створення внутрішньої системи рейтингування в Україні.

Погляд зсередини

Першу спробу повного внутрішнього рейтингування ВНЗ України намагалося здійснити Міністерство освіти і науки. Сам факт такої спроби з боку державного керівного органу ілюструє рівень нерозуміння нашими чиновниками завдань рейтингової системи і свого місця по відношенню до них. Рудименти менталітету командно-адміністративної системи СРСР заважають реформі наукової сфери більш, ніж відсутність сучасних професійних кадрів. Завданням МОНУ повинно було б бути розроблення державної стратегії і індикаторів відповідності для швидкого здійснення реформи наукової сфери та інтеграції у Європейський освітній простір. Натомість, поведінка чиновників нагадує збентежене очікування катастрофи – от-от щось має відбутися. Тому краще перечекать цей непевний час. Єдиним переконливим орієнтиром, як і за СРСР, залишається Москва. Якщо там роблять рейтинги, то і нам треба. І хоча ми не розуміємо, навіщо вони нам, краще цю «закордонну інновацію» очолити і організувати під державним наглядом. Досвіду у цій справі не вистачає, ніхто з поважного чиновництва закордоном довгий час не перебував, то і вирішували робити самотужки і на рівні свого обмеженого локального досвіду, назва якому - радянський. Традиційно в усьому світі університети є виробниками, хранителями і  популяризаторами знань. А от у нас - МОН залишається хранителем традицій СРСР в Україні більше, ніж будь яка інша організація. Варто подивитися на пропозиції методології рейтингування¹⁰, ви не знайдете у них жодних натяків на якісні показники – все ті ж самі кількісні дані соціалістичного змагання. Цей документ займе належне місце серед раритетів пост-радянських адміністративних потуг. Не знайдете ви на офіційному сайті МОН видання присвячене рейтингу ВНЗ України, що було підготовлено і видано друком у 2007 році, настільки невідповідним і дивним був його зміст.

До сих пір в українському суспільстві існує відокремлення науки від освіти у просторі і часі, адміністративно і ідеологічно. До сих пір українські університети не мають умов для повного тренінгу науковців на ІІ-ІІІ освітньому рівні і об’єктивної оцінки якості досліджень аспірантів. Для цього талановитий студент повинен піти до Інституту НАНУ, де все починається спочатку, і також, за рідким виключенням, існує повна спеціалізована рада. Це надзвичайно сумна і незручна ситуація для молодих талантів. Такий підхід є обтяжливим як інтелектуально, так і організаційно. Час, що повинен витратити молодий дослідник на відкриття і отримання нових даних, витрачається нераціонально. Залежність аспіранта від місця проживання і особистих якостей керівника є непомірною. Це також є причиною того, чому українські університети не займають найкращі місця в академічних рейтингах світу і чому в Україні не скоро з’являться лауреати Нобелевської премії.

Питання про цей дивний стан українських ВНЗ ніяк не усвідомлюється суспільством, а гальмування реформи іде саме з верхніх поверхів влади. Виявляється, що правда про стан наукової сфери, яка в усьому світі базується на першокласній вищій освіті і зосереджена і провідних університетах, для українських чиновників не є стимулом до удосконалення. У них не виникає здорового бажання позмагатися з світовими лідерами. А тому, що реально змагатися важко, робляться спроби піти легшим шляхом – через підміну смислу і критеріїв оцінки якості на кількісні показники, що не відповідають сучасним вимогам і реальному стану речей. І тоді цей шлях стає віддзеркаленням фальсифікацій на державному рівні.

Декілька прикладів. В Україні можлива ситуація, при якій в університеті зі статусом національного, на кафедрі співвідношення постійних викладачів до сумісників може досягати 1:12. Тобто на папері кафедра може рахувати 30 співробітників зі ступенем кандидата чи доктора наук, з яких на постійній роботі є тільки 2,5. Або 4 професора, які сукупно заповнюють одну ставку постійного працівника. Ніде в світі не має такого. І це є підміна цінностей. І це є елемент фальсифікації потужності кафедри. Сумісник не є повноцінним працівником кафедри – він є вільно найманий працівник (freelancer), який не приймає участі у важливих рішеннях і не впливає на розвиток підрозділу. Але такий працівник є важливим для отримання акредитації ВНЗ. Я знаю особисто професорів, які викладають у декількох університетах, а працюють постійно у інститутах НАНУ. Роблять це вони з різних мотивацій, серед яких має значення і фактор економічний – до сих пір жити на одну зарплату у великому місті науковцю неможливо.

Наступний приклад – публікації. Тут фальсифікацій ще більше. Ну як можна вважати публікацією тези доповіді на конференції. От у всьому світі це вважається презентацією, а ми будемо вважати це публікацією. Повноцінною публікацією може бути тільки оригінальне дослідження опубліковане у професійних часописах. Краще б у реферованих, бо таким чином роботу можуть процитувати і таким чином зпопуляризувати дослідження, зроблені в Україні на конкретній кафедрі певного університету. Але навіщо напружуватися, коли у звітах і даних, що подають на різноманітні запити не розшифровується, які саме публікації виходять від кафедри? І попробуйте пояснити ректорам і професорам, що у світовій практиці критерії оцінки якості досліджень, як індивідуумів, так і цілих університетів, базуються на індексах цитування. Таким чином в Україні працюють видатні науковці з сотнями публікацій, про яких, нажаль, ніхто у світі ніколи не чув.
   
Ще один показник оцінки ВНЗ повинен бути підданий прискіпливому аналізу. Це міжнародна співпраця. Тут також існує поле для фільсифікацій. Виявляється до аналізу беруться не результати співпраці між Українським і закордонним закладом, а лише наявність підписаного договору про співпрацю. Оскільки бувші республіки СРСР вже кваліфікуються, як закордонні, то достатньо закріпити попередні знайомства на парері і поставити «мокрі печатки» на бланках, і папка під назвою «Міжнародна співпраця» може рости нескінченно.

За останні 5 років в Україні нарешті зроблені спроби оцінити якість університетської освіти незалежно від держави. Спроб зробити оцінку академічної привабливості університетів ще ніхто не зробив. Кафедра ЮНЕСКО при КПІ «Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика» виконує проект «Визначення рейтингів кращих 200 вищих навчальних закладів України»¹¹ починаючи з 2006 року за методикою подібною до російської з агенції РейтОР і базованою на анкетному опитуванні запрошених ВНЗ. Результати цих рейтингів можна знайти на сторінках сайту «Євро Освіта»¹² Слідуючи американській та британській традиції, деякі газети взялися за здійснення проектів рейтингування українських ВНЗ в залежності від думки випускників та працедавців про відповідність отриманої освіти потребам ринку праці. Вибірка спеціальностей у цих рейтингах направлена перш за все на потреби управлінського сегменту. До таких відносяться рейтинги газети «Кореспондент»¹³, «Деньги»¹⁴ . В останні роки додались рейтинги від компанії «System Capital Management» (СКМ) і благодійного фонду "Развиток України" в рамках проекта «СКМ – ВНЗ», що висвітлюються на окремому сайті «Компас»¹⁵ і передруковуються у ділових журналах. Тут визначалися бизнес/экономічні спеціальності; правоведення; інженерні/технічні спеціальності; інформаційні технології (IT); архітектура/будівництво.

Назва ВНЗ	Рейтинг
	«Компас»	UNESCO	«Деньги»	«Корр.»
Київський національний університет імені Тараса Шевченка	1	1	1	1
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"	1	2	5	4
Національний університет "Києво-Могилянська академія"	2	9	2	3
"Донецький національний технічний університет"	3	15	14	н/п7
"Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"	3	11	н/п	2
Національний університет "Львівська політехніка"	4	12	9	7
Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут"	5	5	15	10
Київський національний університет будівництва і архітектури	5	н/п	10	н/п
Донецький національний університет	6	8	6	н/п
Київський національний торговельно-економічний університет	6	н/п	8	5
Національний університет харчових технологій	6	н/п	19	5
Дніпропетровський національний університет	6	7	7	8
Національний авіаційний університет	6	13	12	9
Львівський національний університет імені Івана Франка	6	н/п	4	н/п
Національний гірничий університет	6	6	н/п	н/п
Національна металургійна академія України	6	17	н/п	н/п
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого	7	14	16	н/п
Національний транспортний університет	7	н/п	11	н/п
Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури	7	н/п	13	н/п
Одеський національний політехнічний університет	7	н/п	17	н/п
Харківський національний університет ім.В.Каразіна	н/п	3	3	н/п
Національний медичний університет ім.О.Богомольця	н/п	4	н/п	н/п
Національний  університет біоресурсів і природокористування	н/п	10	н/п	н/п
Донецький національний медичний університет ім.Горького	н/п	16	н/п	н/п
Харківський національний університет радіоелектроніки	н/п	18	н/п	н/п
Вінницький національний технічний університет	н/п	19	н/п	н/п
Національний фармацевтичний університет	н/п	20	н/п	н/п
Одеська національна академія зв'язку	н/п	н/п	н/п	6
Міжнародний християнський університет	н/п	н/п	н/п	7
Національна гірнича академія України	н/п	н/п	н/п	7
Національний педагогічний університет ім.М.Драгоманова	н/п	н/п	н/п	10
Державний університет інформаційно-коммунікаційних технологій	н/п	н/п	н/п	10
Національний університет "Острозька Академія"	н/п	н/п	18	н/п
Запорізький державний університет	н/п	н/п	20	н/п

Як очевидно з аналізу таблиці, порівнювати внутрішні рейтинги українських університетів не має можливості, оскільки кожний з них присвячений звуженому завданню (задоволення працедавців) та колу спеціальностей, попит на які вже минув через перепродукування спеціалістів у сфері економіки та правоведення у минулі 15 років. Оскільки жоден з цих рейтингів не проводить аналіз кар’єрного успіху випускників і процент тих, хто залишився у набутій спеціальності впродовж кар’єри, оцінити якість освіти, що надається університетами неможливо.

І все ж таки, не повинен залишитися без уваги той факт, що в усіх приведенних у цій статті рейтингах, перше місце незмінно займає Київський національний університет імені Тараса Шевченка. І саме цей університет має всі шанси на стрибок до числа елітних академічних закладів вищої освіти світу.

Всі спроби незалежного рейтингування є безперечно позитивним новим досвідом, хоча всі вони все ще мають фрагментарний характер і знаходяться у процесі удосконалення методології оцінки. Повчальним для «старих» ВНЗ повинен бути той факт, що новостворені освітні заклади повстали на використанні конкурентних переваг, що мають до діла не з якістю постійного викладацького складу чи з наявністю дослідницьких лабораторій і обладнання, а на постійній успішній ПР кампанії, відборі мотивованих англомовних молодих людей (особливо вступні двомовні тести НаУКМА) та наданні свободи вибору спеціалізації і підтримки мобільності та тренінгу за кордоном. З введенням стандартизованого тестування випускників шкіл, конкурс за безкоштовну освіту все більше буде відбивати спроможність ВНЗ пропонувати якісну освіту європейського рівня. Найталановитіші будуть шукати перш за все найкращі академічні рейтинги університетів світу, потім свої домашні, і рішення прийматимуться більш виважено і з врахуванням міжнародного і внутрішнього контексту.

Чи можливе існування дослідницьких університетів в Україні?

Впродовж останніх чотирьох років питання про дослідницькі університети піднімалося на різноманітних зібраннях освітян. На розширеній колегії МОН 2006 року міністр освіти і науки С.Ніколаєнко заявив про стратегічну важливість створення дослідницьуих університетів в Україні і перехід на ІІІ і останній рівень освіти, який дозволить створення докторських (Ph.D.) програм  по закінчені яких студент захищатиме диcертацію на звання доктора філософії. Таким чином буде досягнута відповідність української освіти кращій європейській. Ентузіазм міністра був вражаючим, не вистачало тільки розуміння, що стоїть за назвою – дослідницький університет і що таке Ph.D. програма. А коли немає розуміння, виникає підміна значення всесвітньо відомих термінів на локальне трактування. І це розуміння є хибним. Дослідницький університет кординально відрізняється від звичайного. У звичайному на роботу професорами приймають викладачів, а у дослідницькому – професійних дослідників. У звичайному наголос іде на години викладання, а у дослідницькому – на якість досліджень і відповідних публікацій. У звичайному викладачі розповідають студентам про чужі відкриття та матеріал 10-20 літньої давності, а у дослідницьких професори вчать студентів на основі власних відкриттів інтегрованих у найостанніші здобутки науки. У звичайних університетах професор може займатися компіляціями і називати це «наукою», а у дослідницьких він забов’язаний робити оригінальні дослідження. Порівняно зі звичайними університетами, де бакалаври і магістри отримують загальну поверхневу освіту, у дослідницьких – кожний бакалавр має можливість займатися оригінальними дослідженнями і бути співавтором реферованих публікацій.

Специфічний кадровий підхід дозволяє дослідницьким університетам концентрувати найкращі дослідницькі сили у кожній програмі на кафедрі/департаменті. Для підготовки наступного дослідника вистачає 3-5 професорів дослідницького університету. Не потрібно мати складний і забюрократизований процес, який не має у собі жодного сенсу. До речі, не існує також потреби у опонентах, якщо статті друкуються у реферованих журналах, а за якістю підготовки постійно слідкують члени комітету. Для них неможлива навіть думка про те, що можна пропустити сумнівну роботу до захисту, бо їх власний рейтинг від цього погіршиться. Вони забов’язані також впродовж усіх років допомагати студенту всіма можливими способами для забезпечення найкращого тренінгу у тій галузі, яку він обрав, через постійні консультації та звітування. Якщо студент доходить до успішного завершення роботи і її захисту, все організовує кафедра і керівник зі своїх коштів влаштовує вечірку для вшанування внеску свого студента не тільки у науку, а і у власну кар’єру. Бо у кожній статті докторанта на кінці стоїть його прізвище.

Чи готові українські університети до такого стилю освіти і такої незвичної етики, де студент є партнером по дослідженням? Сьогодні – ні. Для цього треба мати автономію у прийнятті всіх рішень, і перш за все – кадрових. Для цього треба кардинально змінити законодавчу основу. Для цього треба уявляти скільки коштів і часу буде потрібно для таких змін. Статус дослідницького університету не присвоюється державою, це просто інший стиль освіти – через професорів-дослідників і постійний дослідницький процес. Такі рішення легше приймати адміністрації приватних університетів, тому серед найкращих світових лідують переважно приватні дослідницькі університети.

Що ж відбувається в Україні? Звичайна річ. ВНЗ борються за ресурси. Спочатку для отримання кращого державного фінансування перейменували інститути в університети, потім придумали статус національного, потім виділення фінансування окремим рядком в бюджеті (тобто поза впливом МОН), а тепер вирішили присвоювати статус дослідницького. Тобто спочатку назва, а потім зміни, які може і не стануться. Знову відбувається підміна понять і цінностей. Цікаво спостерігати шляхи отримання «статусу автономного, дослідницького». Чемпіоном став Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». Ще у 1995 році наказом Президента, а згодом у 2004 році згідно Закону України «Про науковий парк «Київська політехніка» університет став національним самоврядним (автономним) державним вищим навчальним закладом дослідницького типу. Цей факт не міг не вплинути на амбіціозних ректорів інших ВНЗ. Останні роки вони постійно бомбардували МОН, впливових політиків і Президента своїми заявами на право бути визнаними кращими з найкращих. І от нарешті у 2009 році з’явилися постанови Кабінету Міністрів про присудження статусу «дослідницького» ще шести університетам¹⁶ . Ну може хоча б відбір достойних ВНЗ зробили на підставі об’єктивних критеріїв? І так, і ні. Безперечно КНУ та КПІ мають реальні шанси передивитись свою стратегію і створити лабораторії світового рівня у наступні 10 років, а як попали до цієї компанії Києво-Могилянська і Озтрозька академії? Їм прийдеться на 95% змінити професорський склад і побудувати з нуля всю природничу лабораторну базу. Хіба що до цих ВНЗ приєднають найкращі інститути Національної академії наук...
   
Виглядає так, що тут знову спрацювали заздрість до Росії (бо там зробили подібне раніше¹⁷) і вміле лобіювання «локальних героїв».
   
З моєї точки зору, Україна після «Помаранчевої революції» вже втратила 4 роки на безплідні балачки про реформу наукової сфери. Вражає також парадоксальна віра професійних освітян у те, що сказане означає зроблене. Саме тому присудження «статусу дослідницького» не несе у собі якісних змін для покращання університетської освіти в Україні.  Просто вибрані університети будуть мати трошки більше грошей з бюджету. Щодо локальної боротьби між більшістю «невдах», то вона і далі буде продовжуватися не за реальний, а за наступний вигаданий «статус на папері».


Посилання та примітки
   
1 Вища освіта в Україні: виклики часу. Доповідь міністра освіти і науки            І.Вакарчука http://www.mon.gov.ua/main.php?query=newstmp/2008/26_09/1
2 Прорив у світ чи «локальне геройство»?, Дзеркало тижня: № 9 (588) 11 — 17 березня 2006 http://nauka.in.ua/news/proryv-u-svit-chy-lokalne-geroystvo-13
3 500 найкращих університетів світу: www.arwu.org
4 http://www.topuniversities.com/worlduniversityrankings/university_rankings_home/
5 http://www.cwts.nl/ranking/LeidenRankingWebSite.html
6 http://www.webometrics.info/rank_by_country.asp?country=ua&zoom_highlight=Ukraine
7 н/п – не присутній
8 http://www.reitor.ru/ru/
9 http://test.kp.ru/files/vladimir/top100.pdf
10 http://www.mon.gov.ua/gr/obg/2007/Metod_ONPU.doc
11 Методика http://euroosvita.net/?category=3&id=348; результат http://www.dt.ua/img/st_img/2009/747/12_vo_send_ukr.gif
12 http://euroosvita.net/reyt
13 http://euroosvita.net/?category=4&id=346
14 За 2008 рік http://www.dengi.ua/clauses/30947.html; за 2009 рік http://www.dengi.ua/clauses/47005.html
15 http://www.yourcompass.org/
16 Постанова № 713 від 8 липня 2009 р.;  п’ять Постанов Кабінету Міністрів України — №№795, 796, 797, 798, 799 від 29 липня 2009 року
17 http://strf.ru/organization.aspx?CatalogId=221&d_no=22499