версія для друку
24.06.2010 "Проти сутності науки" - Інтерв'ю з Наталією Шульгою, Урядовий Кур'єр

Наталiя Шульга, виконавчий директор ГО «Український науковий клуб», вважає існуючу систему органiзацiї науки радянським анахронізмом, змінювати який ніхто не збирається.

«УК»: Якi, на Вашу думку, головнi вади iснуючого в нашiй країнi роздiлення науки на академiчну та вузiвську?

Наталiя Шульга: Насамперед потрiбно зрозумiти, чому Україна успадкувала таку систему, на якому етапi вона виникла i якi завдання вирiшувала. Основною причиною роздiлення була програмна мета партiї бiльшовикiв здiйснювати тоталiтарний контроль за мiзками молодих людей — студентiв (звичайно, найкращих iз них). Iсторiя репресiй проти iнтелiгенцiї i унiверситетських професорiв у СРСР добре задокументована i навiть описана у художнiх творах. Контроль i ще раз контроль над вiльнодумством. А треба знати, що процес наукового пошуку починається з того, що пiддається сумнiву iснуюче знання i ставиться питання, на яке треба знайти вiдповiдь. Тобто критичнее мислення — це основа наукового процесу.

Роздiливши класичнi унiверситети на шматки, просто легше було управляти самим процесом освiти. Тому i з’явився радянський спосiб освiти — великий масив запам’ятовування рiзноманiтного матерiалу з «затверджених центральним мiнiстерством» пiдручникiв i складання iспитiв за «бiлетами».

Академiя наук утворилася в СРСР як вiдповiдь на виклик «буржуазного свiту», який весь час демонстрував успiхи у науковому i технологiчному прогресi. Фактично бiльшiсть iнститутiв Академiї мали i мають технологiчно-прикладний напрямок (найкращий приклад — iнститут Патона). Займатися лише фундаментальними дослiдженнями заборонено. В усiх документах i звiтах iнститутiв НАНУ ви знайдете роздiли про «впровадження» дослiджень. Якщо спробуєте вiдшукати аналоги наших академiчних iнститутiв на Заходi, то знайдете їх або у виглядi нацiональних лабораторiй, центрiв, або iнститутiв при унiверситетах.

Сьогоднiшнiй конкурентний свiт вимагає таланту, польоту фантазiї i гнучкостi у системi освiти. А радянська освiта того не мала, просто не мала права мати. Американцi пiдрахували, що найбiльш плiдним для розквiту i продуктивностi таланту є вiк 20-45 рокiв. Тому на позицiї професорiв намагаються брати людей до 35 рокiв. Це неписана полiтика, яка базується на здоровому глуздi i пiдкрiплена багаторiчними спостереженнями.

Тому, з моєї точки зору, основною вадою iснуючого роздiлення є процес сповiльнення розвитку талантiв, втрата дорогоцiнного часу людського життя, знеохочення молодих талантiв до роботи в галузi науки i технологiї, вiдсутнiсть перспективи через обмежену кiлькiсть робочих мiсць.

«УК»: Якi перспективи має Україна щодо iнтеграцiї вузiвської та академiчної науки? Якi для цього iснують перешкоди? Хто керуватиме цим процесом i чи є зацiкавленiсть та воля у вiдповiдальних?

Н. Ш.: Процес об’єднання вузiвської та академiчної науки сьогоднi неможливий. Для цього не iснує анi законодавства, анi бажання з боку НАНУ. I це об’єктивнi перепони.

Стосунки мiж вузiвською та академiчною спiльнотами врегульованi мiжвiдомчими документами про спiвпрацю. Мотивацiя у деяких працiвникiв НАНУ зводиться до бажання викладати i отримувати за це додатковi звання (професорiв, доцентiв), а також шукати серед студентiв майбутнiх спiвробiтникiв для своїх лабораторiй. А те, як працює сьогоднi система акредитацiї вишiв, коли зараховується наявнiсть у списку професорiв, якi насправдi працюють у штатi iнститутiв НАНУ, а не в університетах, де вони в найкращому випадку читають один курс або ведуть семінар, є основною мотивацiєю вищої школи просити працiвникiв Академiї про допомогу з акредитацiєю. По сутi ця система є глибоко неправильною, бо створює фiктивне уявлення про деякi вишi як потужнi фабрики знань. Про яку стабільну інституцію можна говорити, якщо співвідношення постійних викладачів до так званих сумісників іноді досягає 1:12. Це нагадує скоріше волонтерство, а не серйозну посвяту університетській освіті. 

Але в цiлому зверхнє ставлення академiчної спiльноти до своїх колег з унiверситетiв присутнє у кожнiй дискусiї на цю тему. I це є суб’єктивною перешкодою.

Вiдповiдальним за такий стан речей є радянський тоталiтарний режим i спротив сучасних керiвникiв державних установ стосовно необхiдностi звести освiту i науку в Українi хоча б до європейських стандартiв. Вiдсутнiсть державницької позицiї i полiтичної волi — це те, про що я думаю, коли аналiзую стан речей.

«УК»: Яким має бути iдеальний план реформування наукової галузi з точки зору iнтеграцiї вузiвської та академiчної науки?

Н. Ш.: У 2006 р. за указом Президента Ющенка була створена робоча група, яка працювала над документами для реформування наукової сфери в Українi. Ми розраховували на перiод у 10 рокiв. Там передбачалося ухвалити нові закони про освiту та атестацiю наукових i освiтнiх кадрiв. Там ми намагалися закласти етапи цього процесу, розумiючи його складнiсть i той опiр, який треба буде подолати шляхом роз’яснення. Цей план був досить консервативним, як на мене. Але вiн не отримав розголошення i достатньої уваги i незабаром зник зi сторiнок сайту НАНУ.

А сам алгоритм реформи був досить простий — запровадити свiтовi стандарти оцiнки продуктивностi i якостi дослiдницької дiяльностi. Це допомогло б розрiзнити дослiдження свiтового рiвня i локальнi спроби. Також пропонувалося змiнити систему пiдготовки молодих науковцiв (це запровадження III ступеня освiти — доктор фiлософiї, Ph. D.) i вимог до дисертацiй та атестацiї працiвникiв наукової сфери.

Iснуюча система застарiла та iнертна, з безлiччю бюрократичних перепон. Функцiї ВАКУ розглядалися як iнформацiйної агенцiї i державної бази даних, а не iнституцiї, яка формує вченi ради i видає накази. Вiдповiдальнiсть за акредитацiю вишiв у свiтi несуть не тiльки вiдповiднi державнi органи, а також професiйнi асоцiацiї та товариства. Чи можна таке уявити в Українi, де вiдсутнє громадянське суспiльство? У нас досi, як i за радянських часiв, вiдповiдальнiсть на себе бере держава, але як абстракцiя, а не у виглядi персоналiй її чиновникiв. Тому i зараз нiхто нi за що не вiдповiдає...

«УК»: Як Ви оцiнюєте поточнi результати впровадження в Українi статусу «дослiдницький унiверситет»? Якою Ви бачите iдею дослiдницького унiверситету саме в українських реалiях?

Н. Ш.: Подивимося на способи i джерела фiнансування освiти. Якщо згiдно з Конституцiєю громадяни мають право на безкоштовну освiту, а кiлькiсть вишiв нiчим по сутi не обмежена, то виникає надто складна ситуацiя для державних чиновникiв. Коли будь-хто може вiдкрити собi унiверситет, без потреби для господарства країни, чи необхiдностi регiону, а просто тому, що це можна зробити, а бюджет на фiнансування освiти через це не збiльшується у рази, то яким чином поводитимуть себе поважнi iнституцiї? Вони «вимагатимуть» для себе преференцiй.

Спочатку була спростована назва «унiверситет» i замiсть 9 унiверситетiв УРСР тепер маємо 89. Як далi видiлитися? Запропонували титул «нацiональний» — iсторiя повторилася. Тепер за моєї пiдтримки також з’явилася нова можливiсть вирiзнитися i назватися «дослiдницьким». I дивiться — знову без конкурсу, без критерiїв, без елементарного аудиту! —рiшенням Кабмiну присвоєно черговий титул. У цьому i є початок профанацiї дуже важливої концепцiї побудови освiтнього процесу.

Спочатку оцiнiть спроможнiсть певної унiверситетської спiльноти до продукування нових знань, а потiм нагороджуйте титулами. Я тому i намагалася аналiзувати незалежнi рейтинги унiверситетiв, щоб пояснити нашим освiтянам i урядовцям принципи оцiнки спроможностi рiзних за покликанням навчальних iнституцiй. Той хто уважно вислухав i сам перевiрив, той зробив правильнi висновки i почав змiнювати систему оцiнки всерединi вишiв, не чекаючи на накази МОНУ та НАНУ.

Оскiльки для мене правдивими рейтингами є тiльки тi, що користуються вiдкритими джерелами iнформацiї, а не анкетним опитуванням, я i запропонувала для початку орiєнтуватися на рейтинг Webometrics (єдиний свiтовий рейтинг, де присутнi українськi вишi) i запропонувати тим, хто потрапив туди, пройти аудит згiдно зi свiтовими стандартами якостi i продуктивностi. Я вважаю, що Україна могла би почати з двох класичних i двох технологiчних дослiдницьких унiверситетiв. А далi нарощувати м’язи.

У США, де не iснує безкоштовної вищої освiти, лiдерами є приватнi дослiдницькi унiверситети. Але iдея приватних вишiв в Українi теж скомпрометована. У нас власники унiверситетiв розглядають їх як джерело прибутку, тому жоден з понад 120 «приватних» вишiв таким не є, бо не має поважних ендавментiв (iнструментiв недержавної пiдтримки i фiнансування вищої освiти — прим. ред.). Це у кращому разi комерцiйнi навчальнi заклади, отже так i повиннi називатися. Спробуйте пояснити в Українi, що приватнi унiверситети в Америцi i Європi мають статус неприбуткових органiзацiй!

ДОСЬЄ: Шульга Наталiя Iванiвна. Народилася у Києвi, отримала диплом спецiалiста у Київському нацiональному унiверситетi iм. Шевченка. Працювала 14 рокiв в Iнститутi молекулярної бiологiї та генетики НАН України, де зробила всi свої квалiфiкацiйнi працi та захистила дисертацiю. У 1992 р. доктор Шульга переїхала до Унiверситету Рочестера, штат Нью Йорк, де продовжувала дослiдження протягом 13 рокiв. Вiдома у свiтовiй науцi завдяки своїй оригiнальнiй роботi в галузi вивчення ядерного транспорту. Працювала на посадi вiце-президента зi стратегiчного планування у Києво-Могилянськiй академiї, де розробила план переходу вiд викладацького до дослiдницького типу унiверситету. З 2007 р. є виконавчим директором ГО «Український науковий клуб», що об’єднує науковцiв свiтового рiвня у галузях природничих наук, математики i технологiй.

Автор:  Дмитро СIМОНОВ
Адреса джерела:  http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=12678
Джерело:  Урядовий Кур'єр
Показів: 1382